http://farmakom.ua.index.php?id=1285324859

ІНДОЛ-Ф® в якості засобу медичної реабілітації жінок з постгістеректомічним синдромом на фоні хронічної неспецифічної патології гепатобіліарної системи
24.11.2011

Видалення матки (гістеректомія) у жінок репродуктивного та перимнопаузального періоду нерідко супроводжується розвитком постгістеректомічного синдрому (ПГС) [3, 7]. ПГС пов’язаний зі зниженням функції яєчників, яке обумовлене порушенням іннервації та ішемією у результаті включення з кровопостачання гілок маткових артерій під час виділення судинного пучка [5, 13]. Як правило, через 2-3 роки після навіть успішно проведеної гістеректомії, у прооперованих жінок виникають симптоми гіпоестрогенії [6, 8].

При цьому, рання менопауза розвивається на 4-5 років раніше, ніж у неоперованих [11, 12]. В клінічній картині ПГС визначаються нейровегетативні, психоемоційні, обмінно-ендокринні та урогенітальні розлади, які негативно позначаються на якості життя і здоров’ї пацієнток. Ступінь вираженості цих порушень визначається віком жінки, пре-морбідним станом, наявністю супутньої патології, характером оперативного втручання, індивидуальними особливостями кровопостачання яєчників та ін. [6, 13]. Так, наприклад, більш тяжкий перебіг ПГС відмічається у жінок 42 55 років, ніж у прооперованих в репродуктивному віці; а також при виконанні гістеректомії в лютеїнову фазу менструального циклу [8, 10, 12].

Лікування жінок з ПГС включає гормональні, негормональні та немедикаментозні засоби. Ніж за все така жінка потребує фахової консультації cпеціаліста з описанням процесів, що відбуваються в організмі після видалення матки. Пацієнтці потрібні зрозумілі рекомендації щодо теперішнього образу життя. Так, адаптуватися до нових умов існування жінкам з ПГС в певному ступені можуть допомогти спорт, гімнастика та бальнеотерапія. Регулярне адекватне фізичне навантаження сприяє покращенню функції серцево-судинної системи, відновленню міцності кісток, нормалізації ваги тіла, попередженню розвитку ожиріння і підвищенню стійкості до стресу [8, 12]. Позитивно себе зарекомендували також іглорефлексотерапія та плазмаферез [3, 13]. Доцільна при ПГС фізіотерапія для покращення мікроциркуляції органів малого таза (гальванізація шийно-лицьової області, транскраніальна електростимуляцію тощо) [3, 16].

Останні роки все більша увага приділяється особливостям харчування жінок з явищами гіпоестрогенії, в т.ч. внаслідок гістеректомії. Дієта повинна включати рослинну їжу, багату на клітковину (боби, хліб, соняшник, соєві продукти), молочні продукти, м’ясо курки, індєйки, риби. Доцільний зелений чай. В доступній літературі є поодинокі роботи про ефективність так званих „фітоестрогенів”, зокрема, соєвого сиру тофу, а також льняних сім’ян (вони зменшують напливи жару та сухість вагіни) [3, 8, 16]. Однак, ефект тривалого використання фітоестрогенів премено  та менопаузальними жінками, в т.ч. з ПГС, детально ще не вивчено.

Корекція психоемоційного стану і боротьба з вегетоневротичними проявами ПГС проводиться за рахунок призначення седативних препаратів (валеріана, новопассит, персен), транквілізаторів (феназепам), антидепресантів (амітриптілін, паксил, френолон), препаратів, що покращують обмінні процеси та кровообіг в центральній нервовій системі (пірацетам, аміналон, циннарізин). Нерідко призначаються гіпотензивні, серцево-судинні засоби, препарати кальцію, магнію, вітамін Д. В більшості випадків все ж таки  пацієнтки обирають гомеопатичні рослинні препарати: клімактоплан, клімадінон, ременс, клімакт-хель та ін. Переважно всі вони вміщують в собі траву циміцифугу (Cimicifuga racemosa), яка має одну речовину, здатну пригнічувати секрецію лютеотропного гормону, а дві інших складових володіють естрогеноподібним ефектом [3, 8, 16].

Однак, при стійкій симптоматиці ПГС вищевказане лікування доповнюється замісною гормональною терапією (ЗГТ); лише вона в даних випадках є патогенетично виправданою [3, 8, 12, 13]. Однак, препарати, які використовуються для ЗГТ, мають ряд протипоказань до їх застосування, обумовлених дією речовин, що входять до їх складу. Так, наприклад, гестагенний компонент збільшує ризик післяопераційних тромботичних ускладнень, а естрогенний – тромбозу глибоких вен та раку молочної залози у жінок з факторами ризику. Одним з протипоказань до призначення ЗГТ є порушення функції печінки з розвитком холестазу, гепатиту та патології жовчного міхура. З іншого боку, гормональні препарати безпосередньо можуть сприяти формуванню неспецифічних гепатопатій, при яких погіршується метаболічний гомеостаз, пригнічується білоксинтетична, ліпідна, дезінтоксикаційна функція печінки та розвивається синдром ендогенної (метаболічної) інтоксикації (СМІ) [4, 14]. Внаслідок цього при тривалому їх використанні порушується гомеостаз, серцево-судинна система, вуглеводний, жировий обмін, шлунково-кишковий тракт та ін.

Тому, клініко-лабораторний моніторинг жінок з ПГС, які отримують ЗГТ, повинен включати оцінку гемостазіограми з визначенням часу згортання крові, фібриногену плазми, протромбінового індексу та активованого частково тромбінового часу; а поряд з цим - профілактичне призначення дезагрегантів та венопротекторів (аспірин, курантил, анавенол, венорутон, ескузан, детралекс та ін.). Обов’язковим є спостереження за станом молочної залози (мамографія 1 раз на 2 роки, УЗД та пальпація молочних залоз кожні півроку), печінкою та станом жовчовивідних шляхів (визначення печінкових проб, проведення УЗД) [12, 16]. Внаслідок цього, не всі жінки з ПГС дають згоду на прийом гормональних препаратів, а симптоми даного синдрому тим часом прогресують, погіршуючи загальний стан пацієнтки.

Тому, на сьогодняшній день питання медичної реабілітації жінок з ПГС актуальні та потребують подальшого розвитку.
Особливо гостро дана проблема стоїть у жінок з наявністю хронічної соматичної патології, яка є обтяжуючим фактором для призначення патогенетичного лікування ПГС (тобто ЗГТ). Як свідчить клінічний досвід, перш за все, їм необхідна додаткова патогенетично обгрунтована корекція внутрішнього гомеостазу відразу після операції та у подальшому протягом часу диспансерного нагляду. В цьому плані, на наш погляд, перспективними можуть стати повторні курси кремнезьомних ентеросорбентів (сілард П, ентеросгель, полісорб), які завдяки очищенню кров’яного русла від токсичних сполук здатні зменшувати вираженість СМІ [4]. Заслуговують на увагу також вітчизняні препарати, які поряд з мембраностабілізуючою чинять також гепатопротекторну та антиоксидантну дію (ербісол, антраль, глутаргін; фітопрепарати  - артишок, протефлазид та ін.). Ці препарати здатні суттєво покращувити метаболічний гомеостаз та стан печінки [8]. Однак, в плані боротьби з явищами гіпоестрогенії вони малоактивні. Тому, ряд дослідників до реабілітації жінок з ПГС пропонують включати біологічно активні домішки [3, 8].

Виходячи з цього, нашу увагу привернула можливість використання в якості медичної реабілітації жінок з ПГС нового вітчизняного препарату індол-Ф.   

Метою даної роботи було вивчення впливу препарату індол-Ф на клінічні та біохімічні показники у жінок з наявністю ПГС на фоні хронічної неспецифічної патології гепатобіліарної системи (ХНПГБС).

Матеріал та методи дослідження. Під нашим наглядом знаходилося 42 жінки віком від 38 до 52 років (середній вік 44,5±2,6 роки), яким була виконана гістеректомія зі збереженням придатків матки. Протягом перших  1-2-х років після операції у всіх них розвинувся ПГС. Розвиток данного синдрому протягом перших 3 місяців після гістеректомії відмічений у 5 (11,9%) пацієнток, 6-12 місяців – у 15 (35,7%), у решти 22 (52,4%) він виник через 1 рік і пізніше. Клініко-лабораторне спостереження за нашими пацієнтками розпочалося відразу після гістеректомії тривало до 3 років, протягом яких оцінювався клінічний перебіг ПГС та ефективність його лікування.

У 10 (23,8%) з них відмічалася гіперандрогенія, яка у 9 в минулому поєднувалася з ановуляторними циклами. Рецидивуюча залозиста гіперплазія ендометрію анамнестично мала місце у 15 (35,7%) пацієнток. З супутньої патології на час нашого обстеження у всіх жінок виявлено ХНПГБС, переважно у фазі ремісії. Зокрема, жировий гепатоз діагностований у 14 (33,3%), хронічний некалькульозний холецистит у 18 (42,9%), дискінезія жовчних шляхів – у 16 (38,1%), хронічний неспецифічний гепатит - у 9 (21,4%). Крім того, 14 (33,3%) мали ожиріння II ст., по 7 (16,7%) жінок – артеріальну гіпертензію та ішемічну хворобу серця, 6 (14,3%) – порушення толерантності до глюкози.

Клінічна картина ПГС у обстежених жінок характеризувалася наявністю нападів жару та серцебиття, скарг на наастенічного характеру (загальна слабкість, нездужання, підвищена стомлюваність, іноді періодичний субфебрилітет, знижена працездатність та настрій, підвищена дратівливість, порушення сну). У 17 (40,5%) визначалася тривога з немотивованим страхіттям раптової смерті, розпаду сім’ї, уявлення про власну сексуальну неповноцінність та втрату жіночості. У 22 (52,4%) пацієнток переважними були скарги вегето-невротичного плану (мерзлякуватість, відчуття оніміння і повзання мурашок, вестибулопатії, протруси, схильність до набряків, транзиторна гіпертензія). Показово, що 17 (40,5%) жінок з числа обстежених скаржилися на порушення сексуальної функції (зниження лібідо, фригідність, відсутність оргазму). У 15 (35,7%) після гістеректомії виникли диспареунія та ще 6 (14,3%) – дизурічні явища.   

Ступінь вираженості психоемоційних і вегето-невротичних розладів у обстежених жінок з ПГС оцінювалася за індексом менопаузи Куппермана [11, 12]. Легкий перебіг даного синдрому встановлений у 20 (47,6%), середньотяжкий – у 15 (35,7%) та тяжкий – у 7 (16,7%).

Для вирішення поставленої мети роботи всі пацієнтки були розподілені на дві рандомізовані за клінічними проявами ПГС групи – основну (20 осіб) та групу співставлення (22 пацієнтки). Жінки основної групи в якості медичної реабілітації отримували індол-Ф по 1 капсулі 3 рази на день під час їжі в перший місяць та ще один місяць по 1-2 капсулі на добу в залежності від динаміки клінічних та біохімічних показників. Пацієнтки групи співставлення застосовували лише комплекс вітамінів групи В, А, С, Е та традиційні седативні препарати. 

Були проведені спеціальні біохімічні тести, які включали оцінку вираженості СМІ за вмістом „середніх молекул” (СМ) у сироватці крові [9]; активність ПОЛ - за вмістом малонового діальдегіду (МДА) [1] і дієнових кон’югатів (ДК) [2]. Дослідження вмісту циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові здійснювалось шляхом диференційованої преципітації в розчинах поліетиленгліколя (ПЕГ) з молекулярною масою 6000 дальтон модифікованим засобом [15]. Молекулярний склад ЦІК вивчали з використанням 2%, 3,5% та 6% розчину ПЕГ. Визначали рівень загального білірубіну та його фракцій, активність амінотрансфераз (АлАТ, АсАТ), лужної фосфатази (ЛФ), ŷ-глутамілтранспептидази (ГГТП), показників осадкових реакцій,  загального білка та білкових фракцій уніфікованими методами. Визначення вмісту статевих та гонадотропних гормонів проводилось методом імуноферментного аналізу (ELISA). 

Дані показники визначалися відразу після гістеректомії, потім через 3, 6 та 12 місяців; у подальшому - 1-2 рази на рік. Математична обробка проводилася на комп’ютері з використанням стандартного пакету програм щодо обробки медичної інформації.

Отримані результати та їх обговорення. У результаті проведених досліджень встановлено, що у жінок з ХНПГБС, у яких після гістеректомії  розвинувся ПГС, має місце помірне підвищення вмісту СМ у сироватці крові (до 1,64±0,05 г/л при нормі 0,52±0,04 г/л; P<0,01), що вказує на наявність СМІ. Індивідуальний аналіз свідчить, що більш суттєве зростання СМ відмічається у пацієнток, які мають супутню поєднану соматичну патологію.

Поряд з цим у 34 (81,0%) пацієнток виявлено збільшення рівня проміжного продукту ПОЛ – ДК - в 2,8 рази (при нормі 10,1±0,3 ммоль/л; P<0,01) та зростання вмісту МДА (в 2,4 рази при нормі 3,8±0,2 ммоль/л; P<0,01). У більшості жінок одночасно виявлявся підвищений рівень ЦІК у сироватці крові  (в середньому до 3,24±0,3 г/л; P<0,01), переважно за рахунок більш патогенної середньомолекулярної фракції. Більшість показників „печінкових проб” у обстежених жінок з ПГС на фоні ХНПГБС були у межах норми, але у 23 (54,8%) пацієнток відмічалася тенденція у бік їх зростання, що у клінічному плані проявлялося появою відповідної клінічної симптоматики і вказувало на нестійкість ремісії гепатобіліарної патології.         Індивідуальний аналіз показав, що ступінь вираженості СМІ корелював зі змінами функціональних проб печінки та був максимальним у жінок з ПГС, які мали більш високий рівень ЦІК у крові. Так, математично виявлено прямий кореляційний зв’язок між рівнем ФСГ (гормон, який відбиває естрогенний фон жінки) та СМ у крові (індекс лінейної кореляції r = +0,458), вмістом загальних ЦІК та ДК (r=+0,402), а також зворотній між рівнем естрадіолу та МДА (r=-0,414). Повторні лабораторні тести в динаміці спостереження за жінками з ПГС показали, що збереження біохімічних показників на патологічному рівні корелює з посиленням симптоматики ПГС, що, ймовірно за все, пов’язане з прогресуванням гіпоксії у тканях на фоні розвитку СМІ та порушеннями гемоперфузійних процесів, роль яких в патогенезі ПГС доведена раніше [3, 11]. Таким чином, можна вважати патогенетично значущими в розвитку та прогресуванні ПГС у жінок з ХНПГБС імунокомплексні реакції та активацію ПОЛ, які обумовлюють розвиток СМІ. Безумовно, в цих умовах гомеостазу для жінок з ХНПГБС використання гормональних препаратів з метою корекції ПГС може стати небезпечним, а препаратом вибору може стати БАД – індол-Ф. 

Проведені спостереження дозволили встановити, що включення препарату індол-Ф до курсу медичної реабілітації у жінок з ПГС на фоні ХНПГБС виявляло більш виражену позитивну клінічну ефективність такої реабілітації порівнянно з жінками групи співставлення (таблиця 1). Це проявлялося у скороченні тривалості загального нездужання в середньому на 1,5-2 місяці за рахунок значного зниження кількості нападів жару на день (максимально до 1-2 на добу при показнику у групі співставлення 4-5) та нормалізації настрію. Так, в основній групі після завершення медичної реабілітації в 1,6 рази менше залишалося жінок із зниженим лібідо, в 1,4 – зі скаргами на диспареунію та з рецидивами тазового болю. Це відбувалося у середньому на 30-35 діб (P<0,01) швидше у порівнянні з групою співставлення. Поряд з цим пацієнтки основної групи в 2,3 рази рідше надавали скарги на підйоми артеріального тиску, в 1,8 рази – підвищену стомлюваність та напади серцебиття протягом доби. На періодичний головний біль продовжували скаржитися лише 3 жінки основної групи (у групі співставлення таких було 6); при цьому частота виникнення цього болю у пацієнток основної групи була значно меншою, вона пов’язувалася, як правило, з нервовим перевантаженням, тоді як жінки групи співставлення нерідко причини виникнення головного болю не розуміли. У всіх пацієнток основної групи після проведення курсу медичної реабілітації з використанням індолу-Ф нормалізувався апетит.

Таблиця 1 Вплив медичної реабілітації з використанням індолу-Ф на клінічну симптоматику ПГС у жінок з ХНПГБС
 Ознаки ПГС
 
 Основна група,
n=20 (абс/%) 
 Група співставлення,
n=22 (абс/%) 
 до
реабілітації
 після
реабілітації
 до
реабілітації
після
реабілітації
 - напади жару  20 / 100  3 / 15,0%  22 / 100  13 / 59,1%
 - напади серцебиття  11 / 55,0%  5 / 25,0%  11 / 50,0%  10 / 45,5%
 - стомлюваність  8 / 40,0%  4 / 20,0%  10 / 45,5%  8 / 36,4%
 - знижений настрій  11 / 55,0%  3 / 15,0%  10 / 45,5%  6 / 27,3%
 - порушення сну  13 / 65,0%  4 / 20,0%  16 / 72,7%  6 / 27,3%
 - знижена працездатність  14 / 70,0%  5 / 25,0%  13 / 59,1%  8 / 36,4%
 - гіпертензія транзиторна 7 / 35,0%  2 / 10,0%  8 / 36,4%  5 / 22,7%
 - субфебрилітет  2 / 10,0%  0  4 / 18,2%  2 / 9,1%
 - стан тривоги  8 / 40,0%  3 / 15,0%  9 / 40,9%  7 / 31,8%
 - стан депресії  5 / 25,0%  2 / 10,0%  6 / 27,3%  6 / 27,3%
 - головний біль  9 / 45,0%  3 / 15,0%  7 / 31,8%  6 / 27,3%
 - тазовий біль  7 / 35,0%  5 / 25,0%  8 / 36,4%  6 / 27,3%
 - виділення з піхви  7 / 35,0%  3 / 15,0%  6 / 27,3%  4 / 18,2%
 - диспареунія  9 / 45,0%  4 / 20,0%  6 / 27,3%  6 / 27,3%
 - знижене лібідо  9 / 45,0%  4 / 20,0%  8 / 36,4%  7 / 31,8%
 - тяжкість у підребер’ї  9 / 45,0%  1 / 5,0%  10 / 45,5%  4 / 18,2%
 - нудота, гіркота  6 / 30,0%  2 / 10,0%  7 / 31,8%  6 / 27,3%

Ліквідація тяжкості у правому рідребер’ї та епігастрії в основній групі відбувалася на 30-34 доби скоріше, ніж у групі співставлення (P<0,05), а число пацієнток із збереженням нестійких випорожнень та несприємного смаку у роті було в 2,7 рази меншою (P<0,05). На час завершення запропонованої реабілітації з використанням індолу-Ф в основній групі не виявлено випадків збереження тяжкості та дискомфорту в епігастральній області та правому підребер’ї, а також нудоти, печії та явищ метеоризму. Поряд з цим у пацієнток основної групи відмічено суттєве покращення результатів УЗД печінки та жовчних шляхів (нормалізація ехощільності паренхими печінки та її розмірів, зниження випадків „застою” у жовчному міхурі та покращення його кінетики)  (P<0,05).   

У більшості жінок з ПГС основної групи відбулася нормалізація загального рівня білірубіну та його фракцій, що свідчило про поліпшення процесів кон’югації білірубіну у паренхімі печінки; чітко виражена тенденція до зниження з поступовою нормалізацією активності амінотрансфераз (АлАТ до 0,55±0,07 ммоль/год•л та АсАТ - до 0,42±0,04 ммоль/год•л; P<0,001), що свідчило про відсутність цитолізу. Показники тимолової та сулемової проби, які були вихідно підвищеними, також нормалізувалися та дорівнювали у середньому 3,8±0,4 од. при вихідному значенні 5,25±0,5 од. для тимолової проби та 2,1±0,05 при показнику на початку реабілітації 1,8±0,02 – для сулемової  (P<0,01), що свідчило про відновлення нормального колоїдного стану сироваткових білків та підтверджувалося зростанням вихідно зниженого значення альбуміно-глобулінового коефіцієнту (у середньому до 1,3±0,03; P<0,05). Нами це розцінювалося як поліпшення білково-синтетичної функції печінкової паренхіми (таблиця 2).

Таблиця 2 Вплив медичної реабілітації з використанням індолу-Ф на стан гепатобіліарної системи у жінок з ПГС на фоні ХНПГБС
Показник    Основна група,
n=20 (абс/%)
Група співставлення,
n=22 (абс/%)
Р
  до реабілітації після
 реабілітації
до реабілітації після
 реабілітації
 
Рівень білірубіну, мкмоль/л
- загальний 19,2±0,4 8,3±0,5** 19,7±0,9 10,2±0,6* <0,01
- пов’язаний 4,3±0,2    0 4,5±0,5 1,3±0,7* <0,05
- вільний 14,9±0,3 8,3±0,5** 15,2±0,6 8,9±0,8** <0,05
Активність амінотрансфераз, ммоль/год•л
АлАТ 1,09±0,15 0,55±0,07*** 1,04±0,16 0,68±0,22** <0,01
АсАТ 1,68±0,04 0,42±0,04*** 1,63±0,07 0,58±0,04*** <0,00s1
Осадкові реакції (проби)
 Тимолова  5,25±0,5  3,8±0,4**  5,21±0,7  4,21±0,4  <0,05
 Сулемова  1,8±0,02  2,1±0,05**  1,78±0,04  1,68±0,05  <0,01
Активність екскреторних ферментів
 Рівень ГГТП, ммоль/год•л  3252±42  1070±24***  3289±51  1456±38**  <0,01
 Активність ЛФ, мкмоль/л  9,28±0,25  3,15±0,16***  9,32±0,19  5,15±0,35**  <0,01

Примітка: вірогідність різниці між показником до і після медичної реабілітації *- при  P<0,05, ** - при  P<0,01 та *** - при  P<0,001;
Р -  вірогідність різниці між показником після медичної реабілітації в основній групі та групі співставлення

У пацієнток основної групи після медичної реабілітації з використанням індолу-Ф відмічена чітко виражена позитивна динаміка з боку вивчених рівней статевих та гонадотропних гормонів (таблиця 3).

Таблиця 3 Вплив медичної реабілітації з використанням індолу-Ф на рівень статевих та гонадотропних гормонів у жінок з ПГС на фоні ХНПГБС
Назва гормону Основна група, n=20 (абс/%) Група співставлення, n=22 (абс/%) Р
Фолікулінова фаза менструального циклу
ФСГ, нг/мл 5,62±0,14 9,12±0,05 <0,01
ЛГ, нг/мл 3,4±0,15 5,8±0,17 <0,01
Естрадіол, нг/мл 0,32±0,02 0,22±0,05 <0,01
Периовуляторна фаза менструального цикл
ФСГ, нг/мл 10,48±0,22 11,02±0,12 >0,05
ЛГ, нг/мл 22,9±2,3 24,6±1,3 >0,1
Естрадіол, нг/мл 1,0±0,04 0,92±0,03 <0,01
Лютеїнова фаза менструального циклу
ФСГ, нг/мл 4,2±0,1 5,4±0,2 <0,05
ЛГ, нг/мл 3,3±0,08 4,8±0,02 <0,05
Естрадіол, нг/мл 0,66±0,04 0,52±0,05 <0,01

В основній групі під впливом медичної реабілітації з використанням індолу-Ф мало місце вірогідне зниження  рівня ЦІК у сироватці (1,72±0,03 г/л; Р<0,01) на фоні чіткої тенденції до нормалізації їх різномолекулярного складу. Це проявлялось підвищенням частки крупномолекулярних фракцій (до 44,8±2,2%; P<0,05) і зниженням середньо- (11S-19S) (до 0,59±0,04 г/л при вихідному значенні 0,98±0,03 г/л; P<0,001) і дрібномолекулярних (<11S) фракцій ЦІК (до 0,37±0,02 г/л при вихідному  0,85±0,03 г/л; P<0,001). Це свідчило про ліквідацію синдрому імунотоксикозу і пригнічення підвищеної активності імунокомплексних реакцій. Поряд з цим в основній групі (18 – 90%) відмічена чітка тенденція до нормалізації рівня СМ у крові, тоді як у групі співставлення у 7 (31,8%) даний показник залишався вище за норму (P<0,05). У жінок з ПГС, які отримували індол-Ф, мало місце ефективне зниження концентрації МДА (в 2,3 рази; P<0,01) та ДК (в 2,0 рази; P<0,001), що відбивало вираженість СМІ і свідчило про чітку тенденцію до його ліквідації.

Диспансерний нагляд протягом одного року показав, що у 17 (85%) жінок основної групи вивчені біохімічні показники та рівень ЦІК залишилися в межах норми, при цьому майже повністю були ліквідовані нейровегетативні, урогенітальні розлади та депресія; поряд з цим  досягнута ремісія гепатобіліарної патології. У той же час у групі співставлення відновлення лабораторних показників відмічено лише в 12 випадках (54,5%), а повна ліквідація ознак ПГС – у 9 (40,9% при показнику в основній групі 85%). У клінічному плані у решти жінок обох груп, у яких зберігалися на підвищеному рівні СМ та ЦІК з дисбалансом їх різномолекулярного складу, визначалися переважно порушення психоемоційного стану (у вигляді астенодепресивного або іпохондричного синдромів), які на патогенетичному рівні пов’язані з дією синдрому метаболічної (ендогенної) інтоксикації внаслідок накопичення патологічно змінених метаболітів в організмі, зокрема, аміаку. З іншого боку, цьому могли також сприяти порушення мікрогемоциркуляції та гемоперфузії внаслідок надлишкового відкладання токсигенних ЦІК на стінках мікросудин [15]. Отже, додаткова корекція метаболічного гомеостазу у жінок з гістеректомією все ж таки необхідна.

В цілому, жінки основної групи значно швидше поверталися до нормального ритму життя, ведення побуту та виконання звичної праці, ніж пацієнтки групи порівняння, у яких медична реабілітація не включала індол-Ф. Отже, можна вважати доцільним, патогенетично обгрунтованим та перспективним включення індолу-Ф до медичної реабілітації жінок з ПГС, які мають хронічну патологію гепатобіліарної системи. 

Висновки:

  1. У пацієнток старшої вікової групи з наявністю хронічної неспецифічної патології гепатобіліарної системи, яким виконана гістеректомія та у яких протягом перших років виник постгістеректомічний синдром, відмічається підвищений рівень метаболітів  ПОЛ,  рівня „середніх молекул” та ЦІК у сироватці крові, що вказує на зростання рівня імунокомплексних реакцій. Синдром метаболічної інтоксикації, який розвивається в цих умовах, з одного боку, прямо корелює з симптоматикою ПГС, погіршуючи післяопераційну адаптацію до нових умов життя (жінка втратила матку); з іншого боку – є протипоказанням до призначення гормональних препаратів.
  2. Застосування препарату індол-Ф в якості медичної реабілітації у жінок з ПГС на фоні ХНПГБС сприяє більш чіткій позитивній динаміці клінічних показників, суттєвому покращенню стану метаболічного гомеостазу та пригніченню активованих імунокомплексних реакцій. Це здатне стати підгрунтям для покращенням якості життя данного контингенту хворих жінок.
  3. Індол-Ф добре перенесений всіма обстеженими пацієнтками. Препарат є в достатній кількості в аптечній мережі, його ціна доступна широкому колу хворих, а головне – індол-Ф виробляється на вітчизняному фармзаводі, що має суттєві переваги над імпортними аналогами. 
  4. На нашу думку, включення індолу-Ф з профілактичною метою до курсу лікування жінок відразу після гістеректомії може зменшити ризик розвитку ПГС або відстрочити час його появи та пом’якшити клінічні проява. Однак, дана проблема потребує подальшого вивчення в цьому плані.

Скачать статью в формате pdf.